Аграрний сектор України: інвестиційна привабливість, незважаючи на недосконале регулювання

Потужний зовнішній фактор

За оцінками FАО (Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй), сьогодні близько 900 млн. населення світу недоїдає. До 2050 року чисельність світового населення досягне позначки 9,1 млрд., або збільшиться приблизно на 2,3 млрд. При цьому зростання відбудеться переважно в країнах, що розвиваються з прискореною урбанізацією, що призведе до зростання частки міського населення з поточних 50% до 70% у 2050 році. Також очікується зростання доходів населення, а це означає, що більше грошей буде витрачатися на продовольство.

Таким чином, попит на продовольство буде збільшуватися.

У зв'язку з цим, за оцінками FАО, щоб задовольнити попит на продовольство з боку все зростаючого, більш урбанізованого і багатшого населення планети, протягом наступних 40 років світове виробництво продовольства має збільшитися на 60%.

Очікується, що 90% зростання виробництва буде досягнуто за рахунок поліпшення продуктивності виробництва і тільки 10% - від збільшення площі сівби.

У зв'язку зі зростаючим попитом на продовольство на Україну покладаються особливі сподівання та відповідальність за збільшення виробництва. Вже багато говорилося і писалося про особливий аграрний потенціал України, про її чорноземи, про зручне географічне розташування щодо експортних ринків, про її глибоководні порти, про розвинену інфраструктуру тощо. Все це, звичайно, й справді становить міцну й потужну основу для розвитку конкурентоспроможного аграрного сектору, який би не тільки робив внесок у розвиток економіки та збагачення населення України, але й допомагав би вирішенню проблем з продовольчою безпекою і недоїданням у світі.

Слід зазначити, що Україна і справді поступово перетворюється на значного гравця на світовому аграрному та продовольчому ринках. Країна займає провідні місця у торгівлі зерновими та олійними культурами, експортує значні обсяги молочної продукції та соняшникової олії тощо. У 2011 р., наприклад, 14,5% і 4,3% загального обсягу експорту України припадало на експорт сільськогосподарської продукції та продуктів харчування відповідно. Тим не менш, незважаючи на сприятливі природно-кліматичні умови та 20-річний досвід ринкових перетворень, продуктивність у сільському господарстві залишається нижче середніх світових показників. Якби в Україні була б така ж урожайність зернових, як у Польщі, то за минуле десятиліття наша країна додатково виростила б близько 130 млн. тонн зернових і в середньому отримувала б щорічно додатково близько 1,9 млрд. дол США . Загалом, якщо б продуктивність сільського господарства зросла на 30% (тобто Україна наздогнала Польщу), то це збільшило б ВВП країни на 4,4% в середньостроковій перспективі і на 12,5% - у довгостроковій.

Безумовно, однією з причин повільного зростання продуктивності та виробництва аграрної продукції є непривабливий інвестиційний клімат, а саме - недостатньо прозорий, непослідовне і обтяжливе для бізнесу державне регулювання. Зважаючи на несприятливий інвестиційний клімат, країні не вдається залучати достатній обсяг інвестиції для стимулювання подальшого розвитку і зростання економіки, а аграрному сектору не вдається повною мірою скористатися сприятливими природними умовами та високими світовими цінами на сільськогосподарську продукцію. Таку одноголосну думку висловлюють представники як бізнесу, так і експертного середовища.

Загальна оцінка інвестиційного клімату в Україні

Про стан інвестиційного клімату в Україні та ділових очікуваннях досить красномовно говорять різноманітні рейтинги. Нещодавно вийшло в світ загальне дослідження Світового банку та ІFC щодо умов ведення бізнесу в 185 країнах світу (Doіng Busіness-2013). Перші місця рейтингу займають Сінгапур, Гонконг, Нова Зеландія, США - країни, відомі своєю привабливістю як для ведення бізнесу, так і для проживання. Україна в цьому рейтингу займає 137 місце і прирівнюється за легкістю ведення бізнесу до таких країн як Лесото (на півдні Африки), Філіппіни, Палестинська Автономія (Сектор Газа і Західний берег річки Йордан) тощо. Таке сусідство досить однозначно говорить про складності ведення бізнесу в Україні. Слід, проте, згадати про позитивну динаміку України у рейтингу. Порівняно з минулим роком Україна піднялася на 15 пунктів - з 152 до 137 місця.

Інвестиційний клімат для агробізнесу має ряд особливостей, про які досить часто згадує експертна та бізнес-середи. Хотілося б зупинитися на деяких з цих особливостей, зокрема на тих, над розв'язанням яких працює проект ІFC "Інвестиційний клімат в агробізнесі".

Проблеми з веденням аграрного бізнесу

Про недосконалість агрополітики вже були списані тонни паперу. І кілька епізодів експортних обмежень за останні 6 років, і непрозорість земельної реформи, і проблеми з поверненням ПДВ експортерам, і непередбачена політика щодо мінімальних цін і надбавок, і щорічні податкові нововведення, і нестабільна державна підтримка аграрного сектора - все це грає не на користь інвестиційної привабливості сектора.

Крім того, в Україні існує величезна кількість обтяжливих і застарілих регуляторних процедур, які створюють додаткове навантаження на бізнес. Бізнес змушений нести додаткові витрати на подолання цих процедур, а в деяких випадках просто не може розвивати виробництво.

Проект ІFC «Інвестиційний клімат в аграрному секторі України» працює у кількох напрямках, які ми вважаємо найбільш проблемними, або найбільш важливими для розвитку вітчизняного аграрного сектору. Ми працюємо над удосконаленням нормативно-правових актів, що регулюють:

- Інвестиції в післязбиральну обробку та зберігання сільгосппродукції;

- Сучасні принципи безпеки харчової продукції;

- Реєстрацію сільськогосподарських виробничих ресурсів;

- Ефективність використання ресурсів та енергоефективність.

Нижче наведено кілька прикладів неефективної державної політики в цих сферах.

1. Підвищення конкурентоспроможності та продуктивності аграрного виробництва є однією з головних цілей аграрної політики України. Разом з тим, нестача капіталу є однією з головних перешкод для досягнення цієї мети. Українські сільгоспвиробники лише на 48-66% забезпечені сільгосптехнікою для своєчасного проведення польових робіт; близько 80% техніки застаріло і потребує негайної заміни. Такий стан справ породжує значний попит на сучасну сільгосптехніку та обладнання, і статистика чітко фіксує постійне зростання закупівель сільгосптехніки і устаткування. Однак, та ж статистика свідчить про те, що українські сільгоспвиробники віддають перевагу імпортній, а не вітчизняній сільгосптехніці та устаткуванню. Незважаючи на це, уряд за допомогою різноманітних програм підтримує закупівлю виключно вітчизняної сільгосптехніки та устаткування. Іншими словами, в умовах обмеженого доступу до кредитних ресурсів уряд фактично змушує сільгоспвиробників купувати техніку гіршої якості. Особливо це стосується малих і середніх сільгоспвиробників, для яких доступ до кредитних ресурсів найважчий. А найгірша якість техніки та обладнання автоматично переходить в меншу, ніж можлива, продуктивність, недоотримані доходи і менші обсяги інвестицій, а потім втрачене зростання сектора. Тобто держава підтримує неефективного виробника сільгосптехніки, не роблячи нічого для підтримки потенційно конкурентоспроможного і експортно-орієнтованого сільгоспвиробника.

2. Україна використовує застарілу, негнучку і надмірно складну систему контролю безпеки та якості харчової продукції. Така система не гармонізована з міжнародними практиками, не відповідає вимогам СОТ і не визнається переважною більшістю країн світу. Відповідно, ми не можемо експортувати свою продукцію на величезний і платоспроможний ринок Європейського союзу. Але найголовніше - діюча система не забезпечує ефективного контролю безпеки та якості харчової продукції для населення України. Така негнучка, застаріла і надмірно складна система призводить до значних витрат з боку бізнесу. Згідно з оцінками ІFC, витрати на дотримання вимог системи для типового експортно-орієнтованого ланцюжка поставок молокопродуктів в Україні склали 2,24 млн. дол США в 2010 році. Екстраполюючи ці витрати на весь молочний комплекс, в сукупності це виходить 38-49 млн. дол США витрат, що еквівалентно приблизно 9% обсягу експорту молочної продукції України в 2010 році. Це суттєво підриває експортний потенціал продукції АПК України, а також конкурентоспроможність сектора. Досвід країн з розвиненою економікою свідчить про те, що адекватного рівня безпеки харчових продуктів можна досягти і без обмежуючих, негнучких і адміністративно обтяжливих процесів.

Певні кроки в напрямку реформування здійснюються: скажімо, Ветеринарною службою було прийнято рекомендації щодо впровадження системи НАССР на підприємствах, кілька чек-листів для здійснення контролю. Однак цього очевидно не достатньо, і темпи реформ, загалом, досить повільні. Наприклад, урядом України за допомогою ІFC буор розроблено і майже рік тому внесено до Верховної Ради новий сучасний проект закону про реформування системи безпечності харчової продукції. Але цей проект навіть не буор розглянуто парламентом.

3. До недавнього часу всі зовнішньоекономічні контракти на експорт сільськогосподарської продукції повинні були обов'язково реєструватися на Аграрній біржі України. Без відповідного документа сільгосппродукцію не можна було експортувати. Загалом, витрати на реєстрацію зовнішньоекономічного контракту на Аграрній біржі становили в середньому 0,15-0,2% від вартості контракту. За оцінками ІFC, сукупні витрати експортерів на ці дві процедури склали близько 90 млн. грн. в 2011 році. При цьому функція Аграрної біржі та зареєстрованих на ній брокерів зводилася лише до посвідчення вже існуючих контрактів, без будь-яких зворотних зобов'язань щодо гарантування виконання контрактів, поставок тощо. Враховуючи специфіку відносин і ціноутворення в ланцюгу поставок продукції в зерновому і олійному секторах, такі витрати перекладалися на плечі сільгоспвиробників у формі більш низьких закупівельних цін. Іншими словами, сільгоспвиробники недоотримували приблизно 3-4 грн. на кожній тонні зернових і 7-8 грн. на кожній тонні олійних. Таким чином, знову бачимо абсолютно відверту протидію розвитку аграрного сектору. Слід, проте, відзначити, що обов'язкову реєстрацію було скасовано відповідною постановою уряду в листопаді минулого року.

4. В Україні, на відміну від інших країн, існує обов'язкова сертифікація зерна та обов'язкова сертифікація зернових складів. Бізнес вже давно вимагає скасування цих обтяжливих та непотрібних з точки зору безпеки процедур, які збільшують собівартість виробництва зерна в Україні, але, на жаль, результатів поки що немає.

5. Згідно з Законом України «Про захист рослин», кожна партія засобів захисту рослин (ЗЗР) - зазвичай це 10-20 тонн - підлягає обов'язковому тестуванню на відповідність певним якісним показникам. Імпортери ЗЗР підрахували, що, враховуючи кількість наявних лабораторій, які можуть виконувати необхідне тестування, і загальний обсяг щорічного імпорту ЗЗР, цим лабораторіям потрібно було б тестувати річний обсяг імпорту протягом 7 років, 24 години на добу, без вихідних і свят. Зрозуміло, що тестування перетворюється на формальну процедуру. Таким чином, знову бачимо абсолютно абсурдне додаткове навантаження на бізнес.

Іншим прикладом з цієї сфери є вимога 100% передоплати імпортерами вартості утилізації тари, в якій імпортуються ЗЗР. Тим не менш, зараз в Україні немає виробничих потужностей для такої утилізації.

6. У листопаді 2012 року було внесено зміни до деяких законів України щодо відновлювальної енергетики. Ці зміни, в решті реш, дозволили застосовувати «зелений тариф» до електроенергії, виробленої з відходів тваринництва - на наш погляд, це може стати додатковим джерелом прибутку для сільгоспвиробників. Тим не менш, встановлено вимогу щодо питомої ваги сировини, матеріалів, основних засобів, робіт та послуг українського походження у вартості будівництва відповідного об'єкта електроенергетики, що виробляє електричну енергію з біомаси, на рівні 50%. Ця вимога є абсолютно нереальною, оскільки в Україні просто не виробляється необхідне обладнання. Так що таким чином стимулюється - переробка відходів і розвиток відновлюваної енергетики або виробництво енергообладнання?

Привабливість ведення агробізнесу в Україні

Незважаючи на значні ризики ведення бізнесу в аграрному секторі України та значне регуляторний тиск, все-таки є підстави говорити про те, що вигоди в агробізнесі перевищують витрати, пов'язані з цими ризиками і тиском. Зростаючий попит на продовольство в світі не дає українському АПК вибору - повинні розвиватися і заробляти на цьому. Образно кажучи, АПК України можна представити у вигляді легкового автомобіля на буксирі у БелАЗа, який уособлює світовий попит на продовольство. Як би легковий автомобіль не старався гальмувати, все одно БелАЗ буде рухати наше сільське господарство вперед.

Економіка України за своєю структурою наближається до структури західних економік, де переважну частку в структурі ВВП займає сфера послуг. На момент розвалу СРСР сфера послуг у структурі ВВП займала лише 26% і зросла до майже 75% у 2012 році. Разом з тим, частка сільського господарства впала з 22% у 1991 році до 8% ВВП в 2012 році. Тим не менш, можна помітити, що темпи інвестування в сільське господарство (співвідношення інвестицій в основний капітал до секторальної доданої вартості) значно перевищують темпи інвестування в промисловість і сферу послуг. Це говорить про зростаючу привабливість інвестицій в сільське господарство протягом останнього десятиліття.

Продуктивність капіталу в сільському господарстві (секторальна додана вартість на одиницю вартості основних засобів) значно перевищує продуктивність капіталу в промисловості та сфері послуг. При цьому цей розрив зростає і далі, що є чітким сигналом для інвестування в сільське господарство. Наприклад, продуктивність капіталу в сільському господарстві бу понад 2 рази перевищувала продуктивність капіталу в промисловості в 2009 році і вже у понад 3 рази в 2011 році. Цей розрив істотно зростає при порівнянні продуктивності капіталу в сільському господарстві зі сферою послуг. Кореляція динаміки продуктивності капіталу в сільському господарстві по відношенню до інших секторів з індексом світових цін на продовольство, який розраховується FАО, свідчить про певну залежність нашого сільського господарства від загальносвітового попиту на продовольство.

Зовсім інша ситуація з продуктивністю роботи в сільському господарстві. Як бачимо, вона менше продуктивності роботи в інших секторах економіки. Це свідчить про певні глибинні проблеми і з якістю робочої сили в сільському господарстві, тобто з рівнем професійної підготовки, і з рівнем аграрної освіти та науки в Україні, і з відсутністю належного забезпечення сектору сучасними засобами виробництва.

Тим не менш, на тлі істотної ризикованості ведення агробізнесу спостерігаємо інтенсифікацію інвестиційної привабливості сектора. І, враховуючи зростання населення планети і в основному позитивні очікування щодо динаміки цін на сільськогосподарську продукцію, слід очікувати і подальшої інтенсифікації інвестиційної привабливості аграрного сектору України.

Джерело: АПК-Інформ